НАВІ́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАВІ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. Заходити до кого-небудь, куди-небудь; навідувати, відвідувати когось. Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (Коцюб., І, 1955, 117); Старий Ключман, звісний на всю околицю лихвар, почав щораз частіше навідуватися до панів (Кобр., Вибр., 1954, 120); Терентій не сумнівався, що Мар’ян знову навідається до оселі, щоб пом’янути в ній Фросину (Стельмах, І, 1962, 183); * Образно. Вже кілька днів перестав навідуватися передранковий приморозок (Ле, Міжгір’я, 1953, 7).

2. рідко. Дізнаватися, довідуватися про кого-, що-небудь. Учора надвечір проходив Толя із своїми друзями повз двір Мармази, і каже Толя хлопцям, щоб вони почекали, а він забіжить до діда, навідається, може сьогодні той дасть йому перепела в клітці (Коп., Сон. ранок, 1951, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 33.