НАВТІКАЧА́, присл., розм. Те саме, що навті́ки. Оришка підвелась, напнула на голову рядно, прожогом кинулась навтікача (Н.-Лев., IV, 1956, 198); Малий злякано драпонув навтікача в садок (Гавр., Вибр., 1949, 155).

Дремену́ти навтікача́ див. дремену́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.