НА́ВСТРІЧ, присл., розм. Те саме, що назустріч. Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам він тепер ішов навстріч (Ю. Янов., І, 1954, 105); І ждав когось я, вибігши навстріч, І старші з мене трошки кепкували (Рильський, II, 1960, 134); Іду шляхом, — боюсь так, що й сказати не можна! Раденька вже, як хто навстріч мені береться (Вовчок, І, 1955, 8); Василик біг якраз навстріч Орлюкові (Довж., І, 1958, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 42.