НАВКРУ́Г, присл., прийм. Те саме, що навко́ло. В лице сталевий вітер віє, лунає залпами навкруг (Сос., II, 1958, 404); Давид посовістився толочити цвіт, хоча й ніде нікого не було навкруг (Стельмах, Хліб.., 1959, 105); Пірнав [Прокіп] у гущу осінньої ночі і прислухався, як калатав стукач навкруг подвір’я (Коцюб., II, 1955, 83); Мама влаштовує танок навкруг ялинки (Ів., Опов., 1949, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 36.