НА́ВИДІТИ, джу, диш, недок., перех., діал.

1. Любити. Як лишився Славко сам у світлиці, то зважився на думку, що Краньцовська його навидить (Март., Тв., 1954, 301); Він навидить цю дівчину (Сл. Гр.).

2. Поважати, шанувати. Саїнів усі в селі любили, й навиділи. (Черемш., Тв., 1960, 347).

НАВИ́ДІТИ, джу, диш, недок., перех., діал. Помічати, примічати. А в печі пироги кипіли, А його очі навиділи (Чуб., III, 1872, 425).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 30.