НАВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВАЛИ́ТИ, валю́, в́алиш, док., перех.

1. Накладати, звалювати на кого-, що-небудь. Ви біжіть по підводу, під’їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому (Вишня, II, 1956, 154); На санчата дрова навалили, Поховали вбитих — та й у путь (Воронько, Коли я.., 1962, 9); // перен. Покладати на кого-небудь щось обтяжливе. [Наталя:] У мене до вас маленька справа. [Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору… (Мик., І, 1957, 383).

2. Нагромаджувати, насипати що-небудь у великій кількості. Вже майже біля шкільного городу рилися в землі екскаватори, навалювали гори піску, чаділи їдким перегаром (Збан., Курил. о-ви, 1963, 195); Цілі гори дров навалили [селяни] коло кождої хати (Фр., VIII, 1952, 83); // безос. Снігу навалило вище колін (Сенч., На Бат. горі, 1960, 9).

3. тільки док., безос., розм. Скупчитися, зібратися у великій кількості. Навалило багато народу; Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Мирний, І, 1949, 300).

4. розм. Безладно, недбало кидати, накладати багато чого-небудь. [Шалімов:] Послухайте, товаришу Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? .. Навалили повну кімнату якихось ящиків (Коч., II, 1956, 9).

$ Навали́ти ва́лу — виготовити товсті нитки з клоччя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 24.