НАВ’Я́ЗЛИВИЙ, а, е.

1. Який набридливо, надокучливо пристає з чим-небудь, пропонує щось; настирливий. З різних боків на неї [Ясногорську] повели наступ нав’язливі поклонники з числа зовсім юних офіцерів (Гончар, III, 1959, 194); Віталій розумів, що треба іти, щоб не бути нав’язливим (Мур., Свіже повітря.., 1962, 6).

2. Який мимоволі зберігається в свідомості. Збентеження, страх, гостра цікавість, неясна, проте нав’язлива думка, що треба щось робити, кудись іти, когось кликати — все це змішалося в голові Марії (Вільде, Опов., 1954, 16); Адже це стало вже частиною його життя, оці нав’язливі мрії про Людмилу (Головко, II, 1957, 487).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 45.