НАБІДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док. Зазнати багато горя, нужди, лиха; нагорюватися. [Стара Бавмертиха:] Ой, господи, вже так набідувались за тих чотири роки (Л. Укр., IV, 1954, 216); — Подумай, Антоне, — все благала вона. — Хіба мало ми набідувалися, поки почали жити по-людськи (Земляк, Гнівний Стратіоп, 1960, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 16.