НАБА́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Багато побачити; надивитися. Степан за п’ять років свого слугування у Варшаві за денщика.. набачився і людей, і світу, наслухався і правди, і брехні (Л. Янов., І, 1959, 207); // перен. Зазнати, пережити. Від нього віє мудрістю людини, що багато набачилась і натерпілась на своєму віку (Минуле укр. театру, 1953, 134); Очі в Клави східні, мигдалевидні, в них повно смутку, повно ще не прочахлого горя — видно, набачилась страхіть (Гончар, Людина.., 1960, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 12.