НАБАГА́ТО, присл.

1. Значною мірою; дуже. [Кравченко:] Виходить, що я хоч і запізнилася набагато, а поговорити було про що (Мороз, П’єси, 1959, 220).

2. з порівняльним ступенем присл. і прикм. Значно, багато. Повітря в горах дуже прозоре, отже, і видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині (Гончар, III, 1959, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 11.