МІЦНЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до міцни́й. — Дайте таки здоровеньких та міцненьких [дівчат], бо міцний чоловік, як міцний горщик, не розкипить на жару (Н.-Лев., III, 1956, 55); Сухорляві, але міцненькі руки держали на плечі великий кошик, повний малини (Л. Укр., III, 1952, 660); Заснула удова, та й Галя й себе заколисала своєю пісенькою і впала сама коло мами у міцненькому сні (Вовчок, І, 1955, 308); Мій дядько Панас був, як-то кажуть, міцненький у селі, він оженився колись на немолодій, зате багатій і бездітній вдові (Козл., Сонце.., 1957, 16).

◊ Міцне́ньке сло́во — те саме, що Міцне́ сло́во (див. міцни́й). Йому хотілося сказати міцненьке слово, але втримався, бо не хотів розладнувати відносини з обласним начальством водного господарства (Чаб., Тече вода.., 1961, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 757.