МІ́РЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок.

1. Зіставляти себе в якому-небудь відношенні з ким-, чим-небудь; взаємно порівнювати. І не раз мірявся [Антоша] силою з найміцнішими парубками, незважаючи на офіцерські чини (Коцюб., II, 1955, 386); Дівчата — Фрося та Парася — міряються косами, чия довша, й тихенько сміються (Григ., Вибр., 1959, 461); * Образно. Була колись шляхетчина, Вельможная пані; Мірялася з москалями, З ордою, з султаном, З німотою… Було колись… Та що не минає? (Шевч., І, 1963, 79).

2. Міряти себе, свій зріст.

3. розм. Намагатися що-небудь зробити. Коли ж чує — ніби кватирку хтось міряється відсунути (Барв., Опов.., 1902, 167).

4. тільки 3 ос. Виражатися в якій-небудь мірі, величині. Звичайно, доби культурного розвитку не міряються кількома роками (Еллан, II, 1958, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 747.