МІНІАТЮ́РА, и, ж.

1. Невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі або книзі. Основними видами древньоруського живопису були монументальний живопис, станкові твори та книжкові мініатюри (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 523); (Єлизавета (милуючись мініатюрою в книзі):] Яка краса!.. В один вінок на золоті [барви] сплелись! (Коч., П’єси, 1951, 18).

2. Невеличка картина або портрет витонченої роботи. На коминку багато ескізів, мініатюр і всякої скульптури (Л. Укр., III, 1952, 44); Мініатюри Похитонова вражають не тільки віртуозною майстерністю і завершеністю, а й якоюсь внутрішньою одухотвореністю (Мист., 5, 1963, 25).

3. Нарис, оповідання і т. ін. або театральна п’єса малого розміру. На різких соціальних контрастах побудовано і невеличке оповідання Буніна "Стара".. У цій мініатюрі автор розповідає про горе нещасної старої наймички (Рад. літ-во, 2, 1962, 80); Батьківщина зазнала великих мук: чи можна ж убгати їх в одну новелу, сонет, в мініатюру? (Тич., III, 1957, 179); // Невеликий твір музичного або хореографічного мистецтва. Світова преса називає П. Вірського видатним балетмейстером нашого часу, неперевершеним майстром хореографічної мініатюри (Літ. Укр., 26.ІІ 1955, 4); У репертуарі Запорізької філармонії — нові твори радянських композиторів: .. "Святкова увертюра" Д. Шостаковича, мініатюри для струнного квартету В. Кирейка, Л. Левітової, І. Шамо (Мист., 6, 1958, 5); Кожна пісенька [Л. Ревуцького] — це викінчена художня мініатюра, яка вражає образністю і силою емоціонального впливу (Мист., 1, 1959, 33).

◊ У мініатю́рі — у зменшених розмірах, формах; у малому вигляді. А у донечки в руках — лялька, неначе портретик її в мініатюрі (Довж., II, 1959, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 741.