МІНИ́ТИСЯ, міню́ся, мі́нишся, недок.
1. Те саме, що міня́тися 3. Люта посуха не держить все літо, Люта зима не на рік, Міниться все, і — надійся і віруй: Горе тяжке не на вік (Дн. Чайка, Тв., 1960, 325); Його погляд увесь час мінився: очі то округлялись, то звужувались (Збан., Малин. дзвін, 1958, 147).
◊ Міни́тися на обли́ччі (в обли́ччі, на лиці́, в лиці́, на виду́) — набирати іншого вигляду, іншого виразу обличчя (під впливом переживання, хвороби і т. ін.). Ростислав мінився на обличчі, рука м’яла поли кафтана (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 506); В лиці міниться [Настя], здригається, труситься (Вовчок, І, 1955, 270).
2. Втрачати самовладання під впливом якихось переживань. Андрій аж мінився, так сердивсь (Коцюб., II, 1955, 39); — Ти, каже, — не хвилюйся і з заздрощів не мінись: їстимемо разом! (Вишня, II, 1956, 181); Мама просто мінилася від щастя (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 123).
3. Затемнюватися на короткий час; меркнути. Хай ніколи, ніде не збувається все, Що у снах зачарованих сниться, Хай у прірву мене життя вихром знесе, — Знаю: сонце на хвильку міниться (Граб., І, 1959, 382); Хуга починалася.. Мінився місяць, ховаючись у сніговій імлі (Трубл., Лахтак, 1953, 75).
4. чим. Сяяти різними тонами, кольорами; переливатися, грати (див. гра́ти27). Стерла [жінка панотця] з повіків сльозу, що мінилася проти сонця красками веселки (Март., Тв., 1954, 461); Сніг мінився синюватими відблисками (Собко, Стадіон, 1954, 239); // без додатка. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… (Коцюб., І, 1955, 148); Вечоріло. Радужно мінились віковічні на горах сніги (Забіла, Промені, 1951, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 740.