МУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто мучить когось. — А вночі, коли я сам і ніхто мене не бачить, коли спить уся тюрма, сплять і мученики, і їх мучителі, — страждання [голоду] стають невиносними (Хотк., І, 1966, 175); Людомир продовжує мовчати, потемнілим від гніву оком пронизує свого мучителя (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 833.