МУ́РИНКА, и, ж., рідко. Жін. до му́рин. Сонце спускалось все нижче. Іскія чатувала на нього і чорніла в золотому тумані, немов обличчя муринки під жовтим вуалем (Коцюб., II, 1955, 295); — Дідусь — мулат, а — можливо, креол, Муринка — його жона (Павл., Пальм. віть, 1962, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 829.