МУ́РИЙ, а, е.

1. Темно-сірий або сіро-бурий із плямами (про масть). Три голови мав пес сей мурий. Він на Енея загарчав (Котл., І, 1952, 134); Здоровий величенний кіт мурий, на сонці потягаючись, мрукає (Вовчок, І, 1955, 216); Замукав віл мурий, жадно шию витягши в степ (Головко, І, 1957, 198).

2. Брунатний, із ластовинням (про обличчя). Воно [лице] у його стало аж муре, одні сірі очі світили, як у кота (Мирний, IV, 1955, 18); — Так, здаля, наче й хлопець нічого, — думав він, придивляючись до свого зображення.. А от на щоках мурі плями. Це розповзлося ластовиння (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 829.