МУ́КАТИ, аю, аєш, недок,

1. Видавати звуки "му-му"; ревіти (про велику рогату худобу). Обліплене снігом, стоїть по коліна в снігу теля і, витягши морду, жалібно мукає проти вітру (Коцюб., І, 1955, 32); Мукає корова, їй відповідають корови з усіх кутків майдану (Ю. Янов., І, 1958, 579).

2. перен., розм., рідко. Те саме, що муги́кати 2. Тимофій тільки мукав та гикав (Мирний, І, 1949, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 824.