МУДЬ, я, ч., зневажл., лайл. Груба, невихована людина. — А ти, мудю! А ти, хлопе! А ти, опришку! (Фр., II, 1950, 84); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам.. — Ні, не хочу.. — О се ще… ціпов’яз! Родився мудьом — мудьом і вмреш! — сказав Наум, махнувши рукою (Коцюб., І, 1955, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 820.