МУДРАГЕ́ЛЬ, я, ч., розм., ірон. Той, хто багато роздумує, обмірковує. — Та я вже бачила таких мудрагелів (Свидн., Люборацькі, 1955, 30); Мене він не хотів мати радним через те, що я — мудрагель. Побоюється, що забагато знаю за його вчинки (Март., Тв., 1954, 212); Його трохи гостре обличчя, маленькі колючі й дуже цікаві очі чимось нагадували Кардашеві колгоспних дідів-мудрагелів (Жур., Звич. турботи, 1960, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 819.