МСТИ́ТИСЯ, мщу́ся, мсти́шся, над ким-чим, кому, на кому і без додатка, недок. Здійснювати помсту над кимось, чимось. Для неї здалося, що невістка.. мститься над нею за товсті сорочки (Н.-Лев., II, 1956, 296); Пішла чутка-поговірка по всьому селу. Усі винуватять Пріську: то вона мститься на Хведорові за дочку (Мирний, III, 1954, 59); [Бурлака:] Захотілось йому, бач, молоду Олексину собі висватать, а та йому гарбуза піднесла, і то він так мститься (К.-Карий, І, 1960, 51); Щойно радянське військо вигнало окупантів з рідного села, дев’ятнадцятирічний юнак попрощався з батьківською хатою і пішов мститись ворогові, що сплюндрував рідний край (Добр., Тече ріка.., 1961, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 818.