МОХ, у, ч. Сланка спорова рослина без коріння та квітів, що росте у вогких місцях, на деревах, камінні. — Обріс мохом сірий камінь (Бор., Тв., 1957, 83); Мох грубо встелив землю м’яким килимом і манить спочити (Хотк., II, 1966, 316); 3 дощової мряки виринув Вишневий хутір — з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами (Тют., Вир, 1964, 11); 3 наших рослин "компасом" може бути звичайний мох. Як відомо, у лісі чи в полі дерева й каміння обростають мохом із північного боку (Веч. Київ, 25.1 1968, 4).

◊ Мо́хом порости́ (обрости́ і т. ін.): а) давно забутися. Що було, то мохом поросло (Укр.. присл.., 1955, 274); Часи князів і бояр поросли мохом (Фр., XVI, 1955, 184); б) постаріти. Одна на другу [ворони] позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли (Шевч., І, 1951, 298); Серце обросло (поросло) мохом у кого, чиє — хтось, став байдужим, бездушним. Коли б могли Вони збудить луну і розтроюдить рани В серцях людей, що мохом поросли.. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова… (Л. Укр., І, 1951, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 814.