МОТУЗО́К, зка, ч. Зісуканий із прядива виріб для зв’язування або прив’язування кого-, чого-небудь. Дівчата достали мотузка, оперезали кругом білого гарбуза й понесли до воза (Н.-Лев., III, 1956, 25); При дорозі стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Кобр., Вибр., 1954, 153); Єгор старанно ув’язав поклажу мотузками, і коні рушили від станції (Шиян, Баланда, 1957, 195).

◊ Мотузки́ крути́ти (сука́ти) з кого — підпорядкувавши когось своїй волі, примушувати робити, виконувати що-небудь; Таки́й, що з піску́ мотузки́ су́чить — дуже хитрий, спритний. Людина він досвідчена, хитра. Його і в ложці не спіймаєш… Такий, що з піску мотузки суче… (Руд., Остання шабля, 1959, 42); Хоч мотузки́ крути див. крути́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 813.