МОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. перех. Навивати, накручувати що-небудь на щось. Понурий отаман під дубом сидить І уси на палець мотає (Бор., Тв., 1957, 71); — По обіді зараз дідуньо казав йому газету читати, потому я бабуні нитки мотала (Л. Укр., III, 1952, 633); Якось він підсів до мене, взяв з моїх малих рук величезний клубок і почав швидко мотати.. півмітка (Цюпа. Три явори, 1958, 9).

◊ Мота́ти на вус — брати до уваги, запам’ятовувати з певною метою. [Хома:] О, друзі, братіє! Міркуйте та на вус мотайте (Крон., V, 1959, 280); Вони сиділи мовчки десь у куточку і все, про що йшла мова, старанно мотали на вус (Кол., Терен.., 1959, 326).

2. чим, неперех., розм., рідко. Кивати, хитати (головою). Мош-Костаки.. сидів на лаві й енергійно вимахував руками, та мотав головою (Коцюб., І, 1955, 237); // Махати рукою тощо. Опустившися на землю, безсильно крізь сльози мотала [Маруся] рукою — іди, іди (Хотк., II, 1966, 276); Собаки угледіли Палія і побігли до нього, привітно мотаючи хвостами (Морд., І, 1958, 131).

3. неперех., перен., фам. Швидко йти, бігти кудись. — Ей, прикажчику, мотай на шлях! (Гончар, Таврія, 1952, 297); // Іти геть, забиратися. [Родіон;] Ей, хто там копицю розсовує?! Мотай швидше звідси, а то як устану, погано буде!.. (Корн., Над Дніпром, 1960, 105).

4. перех. і без додатка, перен., фам. Швидко, жадібно їсти. — Як мотав? Наче три дні не їв (Вас., Вибр., 1954, 157); Відкусить [Данько] паляниці, гляне на шматок (чи ще великий?) і пішов мотати з присьорбом (Гончар, Таврія, 1952, 74).

5. перех. і без додатка, перен., фам. Те саме, що марнотра́тити. — Я знаю, що писар поганий чоловік, що він мотає громадські гроші (Н.-Лев., IV, 1956, 44); [Xрапко:] Добре, бач, діло на батькові гроші жити та мотати (Мирний, V, 1955, 137); [2-й підпанок:] Ну, постривай, я тобі колись зіб’ю пиху!.. Чваниться тим, що жінчине добро мотав! (Кроп., III, 1959, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 809.