МОСТИ́ТИ, мощу́, мо́стиш, недок., перех.

1. Суцільно вкривати камінням і т. ін. (дорогу, площу та ін.); брукувати. Він так мостив річище арика. Неначе досвід мав будівника (Бажан, II, 1947, 250); — Хіба мені спадало на думку.., що ліхтарі світять тільки по тих вулицях, де пани гуляють, що каменем мостять тільки там, де заможні люди їздять? (Л. Янов., І, 1959, 299); Теслярі пахли тесаним деревом, шевські учні — шкірою,.. ті, що мостять дороги, — смолою (Томч., Готель.., 1960, 100); // Будувати, споруджувати міст, робити підлогу, щільно укладаючи одну до одної колоди, дошки тощо. Укріплення в городах робити і мости мостити — теж смердівський обов’язок (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 35); * Образно. Хвала ж бійцям і теслям І Вічна слава Народові, трудівнику й герою, Що мостить міст в майбутнє золотий (Рильський, III, 1961, 10).

2. Класти, розміщати де-небудь. — Говорячи, якось мимовільно мостила вона ближче до себе дві великі подушки у краплистих темних пошивках (Вовчок, І, 1955, 254); Мар’яна мостила пакунки на возі (Вас., І, 1959, 290); // розм. Садовити. Анатоль з Івашком теж прийшли.., і генерал їх мостить коло себе (Кач., II, 1958, 367).

3. Влаштовувати, звивати (гніздо). Малий жайворонку, не мости гнізда коло бистрого Дніпра (Сл. Гр.); Прилетіли лелеки й мостили на клуні в Носюри гніздо (Донч., III, 1956, 99); — Не знаю, нащо ви, сестриці, — Зозуля каже іншій птиці, — Гніздечка мостите щорік (Криж., Під зорями.., 1950, 130).

4. перен., розм. Сильно вдаряти, бити. Як почне мостити, то й місця живого не зоставить (Сл. Гр.); Коні.., глухо ржучи самим черевом, в землю мостили копитом (Тич., І, 1957, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 808.