МО́РХЛИЙ, а, е. Те саме, що змо́рщений 2. Коли підходить щось за бабуся. Лице морхле, маленьке, — як печена глива, — в руці білий ціпочок (Вирган, В розп. літа, 1959, 271); Морхле яблуко.

∆ Мо́рхле зерно́ — зерно, що засохло на колоску; недорозвинене зерно. Скільки клопоту коло тої зернини! Галя одганяла [відкидала] лущене, морхле, одбирала для посіву дорідне (Горд., Цвіти.., 1951, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 807.