МОРОВИ́ЦЯ, і, ж.

1. Те саме, що мор. Кажуть, хворобу насилає [знахар] і на товар моровицю (Гр., II, 1963, 256).

2. Епідемія (звичайно чума), що спричиняє велику^: смертність. — П’ять років тому померло мало не пів-Чабан-Таша з моровиці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 391); Найстарший син його не повернувся з Волконських гір.., наймолодший помер у моровицю (Стельмах, І, 1962, 339); Чума… В народі її ще називають "чорною смертю". Страшна моровиця не раз шугала над Європою (Літ. Укр., Іб.УІІІ 1968, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 803.