МО́РКВА, и, ж.

1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем. Столову моркву на насіння в колгоспі сіють у кінці травня (Колг. Укр., 2, 1957, 37); Затрати праці при вирощуванні червоної моркви на корм невеликі (Хлібороб Укр. 11, 1966, 9).

2. збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого кольору, що вживаються як їжа або корм. — Раз мій господар запряг мене до візка і цілий день возив мною гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду (Фр., IV, 1950, 79); Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі (Тулуб, В степу.., 1964, 219); // Один коренеплід цієї рослини. * У порівн. Сидить, як морква в грядці (Номис, 1864, № 10957).

◊ Мо́ркву скребти́ (скрома́дити, струга́ти) — сварити, лаяти когось. Чує стара на службі йому щодня моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Мирний, IV, 1955,153); Гримає [стара], звісно — на невістку: ..то се не туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже знайде, за що моркву скромадити (Кв.-Осн., II, 1956, 226); Ха́тня мо́рква, ірон. — сварка між чоловіком і дружиною. А там [на базарі] купами капуста, буряки, морква огородня — а хатньої наші жінки не продають, держать про нужду, на нашу голову — цур їй! (Кв.-Осн., II, 1956, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 803.