МОРЕПЛА́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто подорожує по морях. Він схожий був на мореплавця, який по довгій плавбі ступив на землю (Кач., 1,1958, 513); * У порівн. Цього ж ранку бійці Сагайди, видершись на останній хребет, полегшено зітхнули, як мореплавці, що, після далеких мандрів, нарешті побачили довгождану землю (Гончар,III, 1959,127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 802.