МОРДО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до мордува́ти. Мордований, обідраний скороминучими владами, отаманами.., без гасу, без солі, ..в грубій полотняній одежі стояв той дядько на шляхах історії і болючими очима дивився тільки на землю (Стельмах, II, 1962, 51).

2. прикм. Лютий, злий. В мечетях, в обителі про кару аллахову безкарні плани, як пси мордовані, гарчали (Ле, Міжгір’я, 1953, 183); // розм. Примхливий, норовистий. — Цур йому, пек йому! Геть його сюди! Нехай старостів шле — піду. — Така мордована! (Барв., Опов.., 1902, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 801.