МОРА́ЛЬ, і, ж.

1. Система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства; етика (у 2 знач.). Польська аристократія з своєю буржуазною мораллю і голим цинізмом в "Основах суспільності" і в повісті "Для домашнього вогнища", робота інтелігента серед.. народної маси.. — от що служить темою більших Франкових повістей (Коцюб., III, 1956, 39); Член партії повинен: ..додержувати принципів комуністичної моралі, ставити суспільні інтереси вище особистих (Статут КПРС, 1961, 4).

2. Повчальний висновок із чогось. — Ні, кінця казочці історія поки не дописала, проте мораль свою казочка має, — скинув ясним оком Іван (Кол., Терен.., 1959, 170); Мораль, авторський присуд не завжди потрібні, якщо думка автора чітко проступає в ході подій твору, постає із взаємин персонажів (Літ. газ., І.УІІІ 1958, 3).

розм. Повчання, настанови, поради.

◊ Чита́ти (прочита́ти і т. ін.) мора́ль — повчати, давати настанови, поради. — Слухайте, Алло Михайлівно, я не буду читати вам мораль, бо все одно ви її слухати не будете (ЗІ. Укр., III, 1952, 610); Я страшенно не люблю тих старих нудярів, що раз у раз люблять торочити мораль: для панни се не випадає і те не випадає (Фр., IV, 1950, 255).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 799.