МОНОГА́МІЯ, ї, ж.

1. Форма шлюбу, при якій кожен може бути одруженим одночасно тільки з однією особою іншої статі; одношлюбність; протилежне полігамія. Дикунству відповідав груповий шлюб, варварству — парний шлюб, цивілізації — моногамія (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 59); Католиком пан Ба-довський був запеклим, проте він принципово розходився з римським папою щодо моногамії подружжя (Козл., Ю. Крук, 1957, 367).

2. У тварин — спаровування самця протягом одного або кількох сезонів з однією й тією самою самкою. Величні круторогі дикі барани.. творять герць.. за право моногамії (Досв., Гюлле, 1961, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 795.