МОНАСТИ́РСЬКИЙ, а, е. Прикм. до монасти́р; належний йому. Перед товстим монастирським муром крутий берег увесь поріс бур’яном (Довж., І, 1958, 243); Монастирська земля; // Власт. монастиреві. Нове життє [життя] розвернулося тепер перед ним, з подобою монастирської строгості (Фр., II, 1950, 142); Монастирське життя.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 794.