МОЛОДЧИ́НА, и, ч. і ж.

1. нар.-поет. Те саме, що молоде́ць 2.

2. у знач. присудк. сл., розм. Те саме, що молоде́ць 3. — Молодчина Семен! — ..хвалили [односельчани] артиста, коли після кількох арій замовк його голос у саду… (Вас., І, 1959, 322); — Так це про тебе так часто пишуть у газетах? Прокопе! Ну й молодець! Шкода, що я раніше цього не знав. Молодчина!.. (Руд., Остання шабля, 1959, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 789.