МОВЧУ́ЩИЙ, а, е, розм., заст. Мовчазний. Не вийшла [Гаїнка] з своєї хати, лежала на ліжкові нерухома й мовчуща (Гр., II, 1963, 463); Іван Іванович до ночі зрання В лікарні працював. Він був мовчущий. Спокійний завжди (Рильський, II, 1956, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 772.