МОВОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч., книжн. Той, хто любить мову (у 2 знач.). Як прекрасно визначила наше мистецтво літератури велика поетеса нашого народу — великий моволюбець.. Леся Українка! (Смолич, VI, 1959, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 770.