МО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до мо́вити. І в тишу дзвінку Шугнуло, Ніби орел з висоти. Мовлене тим, що в вінку: — Брати! (Гончар, IV, 1960, 22); Ми вдячним серцем зберігаєм нині Слова великі, мовлені тоді: Робітники Росії й України Навік єдині в битвах і труді! (Мас., Київ. каштани, 1954, 10); // безос. присудк. сл. мо́влено. Хай слово мовлено інакше — та суть в нім наша зостається (Тич., І, 1957, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 770.