МО́ВИТИСЯ, иться; мн. мо́вляться; недок. Висловлюватися вголос; говоритися. [Паламар:] Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться! Скоро я вас, мої друзі, покину!.. (Крон., І, 1958, 533); Дружба — однаково мовиться, Слово — свобода — одне. Наша розмова чудова ця Тепло хвилює мене… (Бичко, Сійся.., 1959, 120); // безос. Не так швидко робиться, як мовиться (Укр.. присл.., 1955, 186); 3 уривків розмов важко було як слід добрати візникові, про що мовилося (Ле, Міжгір’я, 1953, 45).

◊ Мо́ва мо́виться (мо́вилась) див. мо́ва; Мо́ва не мо́вилася див. мо́ва; |Як то] мо́виться, у знач. встлвн. сл.— уживається для виділення усталених висловів. — Не плутайся під ногами. Держи, як то мовиться, нейтралітет (Головко, II, 1957, 449); — Та воно, звісно… В гурті, мовиться, й батька легше бити (Ле, Ю. Кудря, 1956, 344); Люди стояли за ним, як мовиться, горою (Мельн., Коли кров.., 1960, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 769.