МИ́ТНИЦЯ, і, ж. Установа, що здійснює контроль за провезенням товарів через кордон і за оподаткуванням їх. Феодали прагнули використати торгівлю як джерело великих доходів. Великі князі почали посилено створювати митниці (Іст. УРСР, І, 1953, 127); [Ю д а:] Був там митар [митник] посеред них. Так що ж, не все одно на митниці сидіти, чи ходити за хлібом жебраним? — однака честь! (Л. Укр., III, 1952, 136); — Спробує митниця затримати його валку, вимагаючи мита (Тулуб, Людолови, І, 1957, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 721.