МИ́ТИСЯ, ми́юся, ми́єшся, недок.

1. Мити себе (обличчя, руки, тіло); вмиватися, обмиватися (у 1 знач.). Увесь вечір Маруся.. мисники змивала, піч мазала, милася (Кв.-Осн., II, 1955, 54); У трофейних бочках з-під пального грілася вода, голі — як мати родила — бійці милися на сонці (Гончар, III, 1959, 127).

◊ Ми́тися сльозо́ю (слі́зьми́), нар.-поет. — гірко плакати, ридати. Як калина при долині Вранці під росою, Так Ганнуся червоніла, Милася сльозою (Шевч., І, 1963, 160); Я хочу миру між людьми, Щоб матері слізьми не мились (Павл., Бистрина, 1959, 14).

2. Ставати мокрим, вологим від води або іншої рідини; обливатися. Квіти миються росою (Олесь, Вибр., 1958, 46); Вийщов коваль з новенької кузні. Не миються потом у ній ковальчуки, не хукає прокіптявленою утробою ковальський міх (Мушк., Серце.., 1962, 114); * Образно. В Ташані вода як синькою розведена, і сині хмари киплять у ній, миються гнівною хвилею (Тют., Вир, 1964, 126).

3. Пас. до ми́ти 1. Фарбується [Біла Церква], білиться, миється… (Вишня, І, 1956, 345).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 721.