МИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ми́ти. І покої не мазані [у сотника], І сволок не митий, І челяді нема дома (Шевч., II, 1963, 201); На Нелю вдарило запахом давно не митого людського тіла й поганого тютюну (Вільде, Сестри.., 1958, 441); Розривається серце за тим Одіссєвм розумним. Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім Острові терпить біду (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 30).

◊ Ми́та ха́та, діал. — хата, стіни зрубу якої не вкриваються обмазкою, а залишаються в натуральному вигляді.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 721.