МИ́ТЕЛЬ, ми́телю і ми́тлю, ч., діал. Тепла лужна вода для миття або прання. Наварять митлю, голову їй [Парасці] змиють, сорочку чисту надінуть, приберуть її (Барв., Опов.., 1902, 115); В суботу ввечері Нимидора помила миски й ложки, змила добре мителем з лугу голову (Н.-Лев., II, 1956, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 720.