МИ́ЛУВАННЯ, я, с. Дія за знач. ми́лувати. [Овлур:] О княже, в карі й милуванню ти Однаково великий! (Фу., IX, 1952, 304).

МИЛУВА́ННЯ, я, с.

1. нар.-поет., розм. Дія за знач. милува́тися 1. [Настя:] Хоч і довго дожидала, замирала, дожидаючи, а діждалася-таки: і надивилася в його очі чарівні, і наслухалася любих речей, досхочу наслухалася і зазнала милування… (Кроп., V, 1959, 205); Гіркувато пахтів любисток, — гіркий, як і все, що зводить на думку любощі, кохання, милування (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 153).

2. Дія за знач. милува́тися 2. Весняною прохолодою і духом терпкої прибережної лози впивалися груди. Над головою дзвеніла пісня жайворонка. Та партизанам було не до милування весною (Шер., В партиз. загонах, 1947, 130); Етнографічне милування, безпредметне оспівування краси природи не мають місця в творах Франка (Іст. укр. літ., І, 1954, 552).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 707.