МИ́ЛОСТИ́ВО, Присл. до ми́лости́вий. — Треба буде прохати Наталю, щоб вона, Яша, трохи повчила тебе історії там… географії, — милостиво розмовляє вона з Яковом (Вас., II, 1959, 59); На Беєвій горі його наздогнав Прокіп Тетеря, що їхав дрожками в район, і милостиво, хоч і з деякою понурістю, дозволив і старому під’яхати разом із ним до району (Тют., Вир, 1962, 92); * Образно. Смерть досі милостиво обминала і восьму й другу камери (Збан., Єдина, 1959, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 706.