МИГЦЕ́М, присл.

1. Одну мить; одним поглядом. Ми, глядачі, ходимо з ними [італійськими бідняками] по бідняцьких кварталах Рима, тільки мигцем здалеку помітивши десь баню собору св. Петра (Довж., III, 1960, 145); Дарка декілька разів мигцем бачила Зою під час її гостювання у Веренчанці (Вільде, Повнол. діти, 1960, 383).

2. Дуже швидко, в одну мить; миттю. Теж двожильний, мигцем охрестив чеха подоляк, який себе особисто також мав за двожильного (Гончар, III, 1959, 425); Мигцем скочив Мстислав до вікна і спустив шнурок униз (Оп., Іду.., 1958, 98).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 701.