МИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Те саме, що бли́мати 1. Щебетав соловейко, зорі мигали, вітерець пахучий шарудів вишеньками (Тесл., Вибр., 1950, 81); Не могла [жінка панотця] вечором шити при поганім світлі, що лиш смерділо й мигало (Март., Тв., 1954, 228).

2. Те саме, що бли́скати. Страшна блискавка мигає та миготить сливе безперестанку (Н.-Лев., II, 1956, 390); Зрідка десь далеко мигала блискавка, освітлюючи суворі людські обличчя (Чорн., Визвол. земля, 1959, 77); // безос. [Дремлюга:] Навколо мигає, мабуть, гроза буде… (Корн., II, 1955, 344); // чим. Посилати короткі світлові сигнали. — Значить, коли щось трапиться, — сказав пілот дівчинці, — мигай бортовими вогнями (Трубл., Шхуна.., 1940, 188).

3. Те саме, що клі́пати 1. З-під стола вискочив якийсь звір, скочив на стіл і став на чотирьох ногах.. Чорна морда сердито мигала очима й вищиряла білі зуби (Н.-Лев., III, 1956, 80); Не мигаючи, він різко дивиться на дукача й безжалісно січе його своєю злобою (Стельмах, II, 1962, 350).

4. Те саме, що мелька́ти 1. Її тонкі пальці з дротами тільки мигали (Н.-Лев., III, 1956, 88); В її руках лише мигали листки тютюну (Кобр., Вибр., 1954, 129); І одна за одною.. у пам’яті мигають згадки — як станції (Еллан, II, 1958, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 699.