МЕТИКУВА́ТИЙ, а, е, розм.

1. Те саме, що метико́ваний. Голови колгоспів — люди терті, метикуваті — одразу, уже по складу викликаних, відчули, якого характеру має бути розмова (Ряб., Жайворонки, 1957, 24); Його чіпкий, метикуватий від природи розум не знає втоми (Гончар, Новели, 1954, 137).

2. Такий, над яким треба добре поміркувати. Метикувата задача.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 689.