МЕТИКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.

1. неперех. Мати здатність міркувати, думати. — Ми з тобою — люди, що вміють метикувати (Досв., Гюлле, 1961, 135); — І скільки вже нас учитимуть, щоб метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр, порад (Мушк., Серце.., 1962, 109); // Міркувати над чим-небудь; розмірковувати. Сижу [сиджу] було на призьбі та метикую, прибираючи струну до струни, голос до голосу (Н.-Лев., І, 1956, 67); Надворі кілька робітників метикують над якимось пристроєм до комбайна, щось лагодять, переінакшують, переконструйовують… (Гончар, Тронка, 1963, 179); Батько ж сидять собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та й знай покурюють одну за одною, метикують, як то воно буде в тих колгоспах (М. Ол., Чуєш.., 1959, 726); // Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь. — Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от — сказав та сказав!.. Треба ж таки метикувати (Довж., І, 1958, 341); // на (в) чому. Розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь. — Він трошки метикує на політиці… (Качура, II, 1958, 377); — Поти теж потрібні. Ти думаєш, я в цім ділі не метикую? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 63).

2. перех. Прикидати в голові; обмірковувати, обдумувати. Рахівник, не підводячи голови, готує за вчорашній день зведення у район.. Ярема метикує щось, обсмоктує (Логв., Літа.., 1960, 12); // перен. Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь. Того ж таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу й перо.. і почав метикувати вірші (Н.-Лев., IV, 1956, 189); Навідувався до нас обласний кореспондент, про мене статтю метикував (Логв., Давні роки, 1961, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 689.