МЕ́РТВО. Присл. до ме́ртвий. Хто чесно бивсь, — згада сім’я, Хто мертво ліг, — спом’янем (Мал., Звенигора, 1959, 116); Збентежений Бопре хотів був підвестись і не міг: бідолашний француз був мертво п’яний (Пушкін, Капіт. дочка, перекл. за ред. Хуторяна, 1949, 11); В кутку, під образами, блимала мертво лампадка (Коцюб., II, 1955, 367); Руїни просвічувались крізь густе плетиво обгорілих садів, що мертво застигли край дороги (Кучер, Голод, 1961, 332); Тихо усюди, аж мертво тихо (Мирний, І, 1954, 309); Телефон мертво мовчав (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 292); // у знач. присудк. сл. Надворі було тихо, мертво… (Н.-Лев., III, 1956, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 681.