МЕ́РЗНУТИ і МЕ́РЗТИ, зну, знеш, недок.

1. Твердіти від морозу, перетворюватися на лід; замерзати. Страшними голосами гули всі заводські й паровозні гудки, тужачи за Іллічем… У тата на щоці мерзла сльоза, я її витирав рукавичкою, а вона примерзала до рукавички… (Ю. Янов., II, 1954, 17); // Вкриватися льодом; // Псуватися від морозу (про овочі, фрукти).

2. Відчувати холод, страждати від холоду. Погане порося і в петрівку мерзне! (Укр.. присл.., 1955, 281); На осінньому мерзнем шляху. Темінь. Вітер пронизує спину (Підс., Героїка, 1951, 103); // Гинути від морозу. Горобці на льоту мерзли, падали (Тют., Вир, 1964, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 677.